Добровольцем людину не можна призначити. Піти добровільно на війну, у самий вир історичної боротьби, можна тільки за покликом вільного гарячого серця.
Залишити за спиною родину та все минуле життя. Закрити власними грудьми. Ризикнути своїм власним майбутнім, аби захистити наше спільне.
Бо знаєш, за що воюєш. Знаєш, навіщо ти саме тут. Бо ненавидиш ворогів сильніше і любиш свою країну більше, ніж боїшся смерті.
Україна завжди була і залишається країною добровольців, країною вільних та сміливих людей.
Памʼятаю, як просто з Майдану добровольці йшли у бій на фронт, коли ми всі разом кинули всі сили, аби зберегти країну. І зберегли. Як 24 лютого тисячі добровольців зібралися в нашому офісі на Лаврській і пішли в бій, захищаючи Київ. І знову впоралися.
Крутянці, ТРО, переповнені військкомати, вільне козацтво, січові стрільці, повстанці. Це все українські добровольці. Українська гордість.
Добровольцем людину не можна призначити.
